#УКРАЇНЦІ_РЯТІВНИКИ

Історії Олександри Шулежко та Наталії Песоцької, які обидві ризикували життям, щоб врятувати своїх вихованців, лише з різницею в часі у 80 років14 травня Україна вдруге відзначає День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.

Наразі 2673 українці удостоєні звання Праведника народів світу за порятунок євреїв у роки #Голокост.

Водночас тисячі історій людяності досі залишаються невідомими та невизнаними.Національний музей історії України у Другій світовій війні. Офіційна стор. за підтримки партнерів відшуковує та розповідає ці персональні історії добра на ресурсі http://www.xn--e1agqdganc.com.ua/

Сьогодні ми бачимо, як історія повторюється. Українці роблять щоденний вибір на користь добра, людяності та взаємодопомоги в умовах воєнної агресії новітнього нацизму в його російському варіанті.

Тому цьогорічний Марафон історій про українців-рятівників Українці-Рятівники. Марафон історій охопить як розповіді про Праведників народів світу, так і про новітніх українських героїв серед цивільних жителів. А присвячений він всім цивільним людям, яких убив російський нацизм.

Розпочнеться марафон сьогодні, 14 травня, о 12:00, – долучайтеся!

Ми ж у цьому дописі хочемо поділитися двома розповідями, в яких вражає не тільки рівень людяності й самовідданості їхніх героїнь, а й паралелі між історією та нашим часом.

_______

Олександра Шулежко

Вихователька з Черкас, яка врятувала від Голокосту 25 єврейських дітей.

У 1941 році Олександра почала працювати в дитячому садку в Черкасах. До цього, як дружина репресованого українського православного священика, «ворога народу» Федора Шулежка, вона не могла знайти роботу. Коли місто окупувала німецька армія, нова міська адміністрація розпустила дитячий садок, проте Олександра встигла отримати дозвіл на організацію в його приміщенні дитячого будинку. Понад два роки вона опікувалася сотнею сиріт, 25 із яких були єврейськими дітьми. Жінка прийняла їх, хоч і ризикувала через це життям власних доньок, які були з нею в окупованих Черкасах. У дитячому будинку єврейських дітей видавали за українців, греків чи татар залежно від кольору шкіри, волосся та очей.Через доноси притулок регулярно перевіряли. У такі моменти євреїв ховали в інфекційному ізоляторі. Зрештою, Олександрі, яка добре знала німецьку мову, вдалося переконати адміністрацію в безпідставності підозр. Дітям-сиротам навіть надали матеріальну допомогу.Наприкінці 1943 року, коли до Черкас наближалася Червона армія, міська влада евакуювала дитячий будинок до Німеччини. Олександра і цього разу змогла допомогти своїм вихованцям. Для частини дітей вона знайшла притулок у навколишніх селах. З рештою доїхала до Вінницької області, де вони змогли втекти від німців.Навесні 1944 року Олександра Шулежко та діти, які залишилися з нею, повернулися до Черкас. «Біля поїзда нас зустрів офіційний представник радянської влади. Він наказав мамі відійти від дітей. Він навіть не дозволив їй попрощатися. На її слова, що це її діти і що вона їх врятувала, він відповів: «Тебе ніхто не уповноважував», – згадувала донька Олександри Лариса. Радянська влада до 1968 року підозрювала Олександру Шулежко у співпраці з нацистами. У 1996 році Яд Вашем визнав Олександру Праведницею народів світу.

_______

Наталія Песоцька

Вихователька, яка після повномасштабного російського вторгнення врятувала 30 дітей з дитячого будинку в Чернігові.

Наталія працювала у Чернігівському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. І 24 лютого в неї саме була денна зміна. Вранці, нашвидкуруч зібравши документи і власних діток, жінка не втекла з міста, а поїхала до своїх вихованців. І коли через кілька днів почалися постійні бомбардування та обстріли Чернігова, вона з 30-ма вихованцями, найменшому з яких було 3,5 роки, а найстаршому – 16, і двома своїми малолітніми дітьми сховалися у підвалі центру.

Тиждень Наталія опікувалася дітьми у підвалі. А після того, як у приміщення центру влучили снаряди, так що жінка з дітьми дивом залишилися живими, вони знайшли притулок у Троїцько-Іллінському соборі. Перебіжками під обстрілами Наталія перевела своїх вихованців до церкви. Там у невеликій кімнаті духовного училища вони ховалися ще 11 діб. А потім за допомогою місцевої тероборони Наталія вивезла дітей спершу до Києва, а звідти потягом до Івано-Франківська. «Я не могла не вийти на роботу, хоч війна», – казала Наталія після евакуації.

Детальніше її історія:https://life.pravda.com.ua/society/2022/03/27/247988/