«ДОВІДНИК БЕЗБАР’ЄРНОСТІ» – ІНІЦІАТИВА І ФЛАГМАНСЬКИЙ ПРОЄКТ ПЕРШОЇ ЛЕДІ ОЛЕНИ ЗЕЛЕНСЬКОЇ 
Як налаштувати людину старшого віку на переїзд в безпечне місцеРідна домівка, спогади, влаштоване життя і умови, страх перед новим, важкість в адаптації, тривожність бути «тягарем» для близьких, нерозуміння перспектив чи загалом відсутність картинки майбутнього. Для людини старшого віку все це може стати причиною не евакуюватися із небезпечної точки.
Потрібно визначити найголовніший «стоп» у людини і раціонально підійти до його вирішення, пошуку альтернативних рішень.Якщо це будинок, проговоріть, що наглядати за ним можуть сусіди чи рідні, які не збираються виїжджати. Або що ви вже підшукали тимчасове житло з хорошими умовами і вам є куди їхати (якщо це дійсно так). Наголосіть, що згодом можна повернутися і відремонтувати оселю, якщо щось трапиться.Якщо є страх бути тягарем – зробіть чіткий план дій, які служби надаватимуть підтримку. Дізнайтеся якомога більше про захист літніх людей в регіоні або країні, до якої зібралися їхати. Ваші близькі мають бачити, що ви врахували те, що їх лякає і бентежить.
Спостерігайте за тим, які доводи в літньої людини, аби не їхати, що саме вона наводить як свій мотив. Більшість людей вказують на те, що є для них цінним, і це допоможе вам змінити їхню думку щодо евакуації.Наприклад, цінне для людини – діти й онуки. Тоді ви наголошуєте, що так можна буде не розлучатися, допомогти. Потім даєте час на обдумування і підходите знову, але вже з фото онуків. Можете тепло і м’яко згадати якісь приємні моменти і попросити не позбавляти дітей таких радощів.Якщо людина вагається, дайте ще час. Запитайте, чи хотіла б вона, щоб її рідні були поруч, мати розуміння, що у них все гаразд. Важливо: це не маніпуляція, ви не маєте прихованих мотивів і бонусів. Це спосіб нагадати людині про важливі речі, щоб подолати її страхи.
Майте готовий план – це найкраще. Опишіть кожен крок, розкажіть про план «Б». Важко наважитися їхати «в нікуди», якщо сил будувати нове життя немає. Людина літнього віку має відчувати безпеку. Розуміти, чим буде корисна. І бути певна, що вона вам не заважатиме.Знайдіть ті справи, якими вона буде зайнята. Вони мають опиратися на те, що важливо людині і що вона звикла робити вдома, наприклад, доглядати за будинком, сидіти з малечею, берегти традиції.Ваша пропозиція не має бути обов’язком для людини (мене беруть як няньку). Вона має звучати як прохання про допомогу і можливість бути поруч. Залишайте людині вибір. Ваш тон не має бути зі звинуваченням чи викликом: «Хочеш, щоб я постійно непокоївся/-лась про тебе?». Плануйте діалог, в якому ваша позиція буде переконливою, але не тиснутиме на близьких.
Коли людина буде готова до поїздки, перевірте разом наявність потрібних ліків, одягу, інших важливих речей. Поясніть це турботою, не нервуйте, спокійно перепитайте, що і де лежить.Краще в особистих речах чи кишені лишити контакти, за якими можна з вами зв’язатися. Людина може загубитися, дістати поранення чи просто перелякатися під час подорожі. Можна навіть вказати на папірці хронічні хвороби чи потрібні ліки, щоб ті, хто знайде людину, зрозуміли чим допомогти.
Дорогою перепитуйте літню людину, чи хоче вона їсти, пити, в туалет. Часто люди старшого віку соромляться, мовчать, щоб не бути «тягарем».Пропонуйте невеличкі зупинки кожні 3-4 години, якщо є така можливість.
Говоріть протягом дороги. Не про війну, не про подорож (тільки якщо ви внесли якісь зміни чи вам потрібно нагадати наступні кроки).Розпитайте про щасливі моменти з дитинства чи юності. Згадайте події, що прожили разом і які принесли вам радість. Заспівайте у автівці.Так ви заспокоїте людину, надасте підтримку, заземлите її та знизите рівень стресу.
Дякуємо за рекомендації Julie Pavlova, психологині, тренерці і трансформаційному коучу, експертці з теми емоційного інтелекту і комунікації.Більше інструкцій та порад, актуальних у воєнний час для батьків з дітьми, людей з інвалідністю, людей старшого віку та їхніх близьких, читайте у «Довіднику безбар’єрності»
