ЩО БУЛО СПОЧАТКУ — КУРКА АБО ЯЙЦЕ? МОЖНА ПО-РІЗНОМУ ВІДПОВІДАТИ НА ЦЕ ПИТАННЯ ТА АДАПТУВАТИ ЙОГО ДЛЯ РІЗНИХ СИТУАЦІЙ

Наприклад, що має відбутися в першу чергу — зміни в свідомості людей чи настання фактичної безбар’єрності в країні?

Завжди знаходяться люди, які кажуть, що спочатку хтось має прийти і створити їм умови для безбар’єрності — доступний фізичний простір в громадах, рівне ставлення та рівні можливості для всіх суспільних груп, доступну для всіх освіту та соціальні послуги на рівні Норвегії — аж тоді всі побачать, як це чудово, та приймуть ідею безбар’єрності. А поки у нас ще не все ідеально, поки люди щодня стикаються з різноманітними перепонами, не дивно, що вони самі не вірять в безбар’єрність та не дотримуються принципів безбар’єрності в повсякденному житті.

Інші кажуть, що без зміни в свідомості нас самих всі прийняті закони та норми залишаться лише на папері, адже не розуміючи, навіщо це потрібно, люди будуть шукати можливість обійти ці закони та норми. Ми бачили, як це було з ненормативними пандусами… А коли люди розумітимуть, що таке безбар’єрність, кому та навіщо вона потрібна, то вони формуватимуть її навколо себе.

Проблема першого підходу в тому, що досягти абсолютної безбар’єрності неможливо, і чекати, поки навколо пануватиме доступність во всіх її формах, можна нескінченно. Навіть в країнах, на які ми орієнтуємось, незважаючи на те, що їх робота над собою і шлях до безбарʼєрності зайняв 40-60 років, все ще дуже багато перепон та проблем, з якими стикаються люди та які намагаються вирішити самі громадяни, громади, держава та громадські організації.

Зрозуміло, що оптимальний підхід — це поєднати обидва ці підходи, і робити щось самим для безбарʼєрності, вимагати прийняття рішень, що просувають безбар’єрність, та їхнього подальшого дотримання, а паралельно з цим вже зараз, саме зараз дотримуватися норм та принципів безбар’єрності в повсякденному житті, щодня.

Що для цього потрібно? Насамперед робота над собою, включення самоконтролю. Необхідно прийняти, що всі люді рівні, тож ставитися до них однаково, з повагою та розумінням.

Все інше — це наслідок цих двох правил, рівного відношення та поваги, адже ми будуємо безбар’єрність не тому, що бажаємо покращити життя якимось окремим суспільним групам — дітям з інвалідністю, літнім людям, людям, які потребують реабілітації тощо — а ми визнаємо за всіма людьми рівні права, тож маємо забезпечити їм і рівні можливості.

І почати можна вже сьогодні. І не тільки з використання безбар’єрної лексики, а й з прийняття себе й інших, тобто людей, які мають певні характерні риси, які їх відрізняють від всіх, з поваги та турботливого ставлення до інших, які ми виявляємо в щоденному спілкуванні та в щоденних стосунках.

Погодьтесь, наше життя буде значно комфортнішим, якщо ми будемо намагатися зрозуміти один одного, допомогти та підтримати, формувати спільне розуміння та спільне бачення. Адже спільного в нас значно більше, аніж розбіжностей.